Шановні випускники Буковинського державного медичного університету!

У 2019 році  університет святкуватиме 75-річчя. У зв’язку з цим  планується проведення різноманітних...

Засвіти свічку – до Дня Пам’яті Голодомору 1932-1933 рр.

Засвіти свічку – до Дня Пам’яті Голодомору 1932-1933 рр.
28 листопада 2006 року Верховна Рада України ухвалила закон «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні». Станом на 2018 рік Голодомор офіційно визнаний геноцидом українського народу в 18 країнах світу та шести церквах: його визнали Католицька церква, Українська греко-католицька церква, Константинопольська православна церква, Українська православна церква (Київського патріархату), Українська православна церква (Московського патріархату)та Українська автокефальна православна церква.
 
 
 
Автор терміну «геноцид» та один з ініціаторів визначення геноциду в правових термінах – Рафал Лемкін – вважав Голодомор геноцидом українського народу. За кількістю жертв та з урахуванням обставин, Голодомор – єдина подія XX століття, яку можна порівняти з двома іншими, найбільш дослідженими, випадками геноциду: геноцидом вірмен та Голокостом.
 
Голодомор був запланований та втілений на основі політичних розрахунків. Почуття національної ідентичності українського селянина у поєднанні з його ментальним індивідуалізмом суперечило ідеології Радянського Союзу. Це було основою українського націоналізму і становило загрозу єдності і самому існуванню СРСР. Саме тому об'єктом злочину геноциду стала українська нація, для послаблення якої сталінський тоталітарний режим здійснив винищення українського селянства як питомої частини нації і джерело її духовної та матеріальної сили.
 
Не бажаючи втрачати Україну, радянський режим вибудував план винищення частини української нації, що був замаскований під плани здачі хліба державі. Йшлося про повне вилучення всіх запасів зерна, а потім конфіскації інших продуктів харчування і майна в якості штрафів за невиконання плану здачі хліба.
 
Для збереження колгоспів і майна в руках держави режим 7 серпня 1932 року прийняв репресивне постанову, яка в народі отримало назву "закон про п'ять колосків". Постановою ЦВК і РНК СРСР "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та зміцнення суспільної (соціалістичної) власності" все колгоспне майно прирівнювалося до державного та за його розкрадання було встановлено жорстоке покарання. Цим законом держава карало голодних селян за збір в поле залишків врожаю ув'язненням на 10 рік з конфіскацією майна або розстрілом. Фактично закон забрав у народу право володіти їжею. Даною постановою були організовані спеціальні групи людей, які здійснювали обшуки населення з метою насильницького збору зерна. Такі обшуки супроводжувалися терором, фізичними і моральними знущаннями над людьми.
 
З метою посилення голоду в Україні політбюро ЦК КП (б) У, під тиском Молотова, 18 листопада 1932 року ухвалив постанову, якою було запроваджено специфічний репресивний режим – занесення на "чорні дошки" означав фізичну продовольчу блокаду колгоспів, сіл, районів: тотальне вилучення їжі, заборона торгівлі і підвезення товарів, заборона виїзду селян і оточення населеного пункту військовими загонами, ГПУ, міліцією. У 1932 - 1933 роках режим "чорних дошок" діяв в 180 районах УРСР (25% районів). Такий репресивний режим був застосований лише в Україні і на Кубані, де жило багато українців. Навесні 1933 року смертність в Україні набула катастрофічних масштабів.
 
Пік Голодомору припадає на червень. Тоді щодоби мученицькою смертю вмирало 28 тисяч людей, щогодини – 1168 чоловік, щохвилини – 20 українців.
 
Перетворивши Україну на територію масового голоду, режим перекрив всі шляхи до порятунку. Лише селянам України і Кубані було заборонено виїжджати в міста, в Росію і Білорусь. 22,4 мільйони людей були фізично заблоковані в межах території Голодомору. У 1932 - 1933 роках було вбито більше 7 мільйонів чоловік на території УРСР і 3 мільйони українців поза її меж, в регіонах, які історично були заселені українцями: Кубань, Північний Кавказ, Нижнє Поволжя і Казахстан. Це все здійснювалося за наявності великих запасів зерна у централізованих державних резервних фондах та масштабного продовольчого експорту. Ці дії підтверджують намір радянського керівництва знищити частину української нації в певних режимом часових межах. Питання кількості людських втрат України від Голодомору досі залишається відкритим. Більшість вчених відстоюють число убитих понад 7 мільйонів чоловік в Української Соціалістичної Радянської Республіки і 3 мільйони українців в інших регіонах СРСР: на Кубані, в Центрально-чорноземної області, Поволжі і Казахстані.
 
Сталінський режим проголосив голод в Україні неіснуючим явищем і на цій підставі відмовився від допомоги, яку пропонували численні неурядові організації, зокрема закордонні українські громади і Міжнародний Червоний Хрест. Радянська влада зробила все можливе, щоб приховати наслідки свого злочину. На місцях було заборонено фіксувати реальну кількість смертей.
 
Сьогодні виявлені таємні списки деяких сільрад з переліком померлих в 1932-1933 роках. Ці списки двічі перевищують офіційні дані. Радянський Союз переконав міжнародну громадськість «не помітити» масове вбивство українців за допомогою пропаганди, підкупів окремих журналістів. Однак, були публіцисти, які писали правду, збереглися звіти послів, дипломатів. Режим хотів стерти пам'ять про вбивство понад 7 мільйонів українців. Але пам'ять народу є незнищенною, і зі становленням незалежності України була зірвана заборона говорити про Голодомор.
 
Підготувала асистент кафедри фізіології ім. Я.Д. Кіршенблата, к.мед.н. Анцупова Віта Вячеславівна.