ДЕГЕН ІОН ЛАЗАРОВИЧ

Лікар-ортопед, доктор медичних наук 

 

Народився 4 червня 1925 року в м. Могилеві-Подільському однойменного округу Української РСР (нині Вінницької області України) в сім’ї фельдшера. Мати працювала медсестрою в лікарні. У дванадцять років почав працювати помічником коваля. Захоплювався літературою, а також зоологією та ботанікою. У 1941 році закінчив дев’ятий клас і приступив до роботи вожатого в піонерському таборі, який розташовувався поруч із залізничним мостом через Дністер. За власними словами, „ріс юним фанатиком, беззавітно відданим комуністичному ладу”. 

У липні 1941 року добровольцем пішов на фронт у винищувальний батальйон, що складався з учнів дев’ятих і десятих класів. Червоноармієць. Воював у складі 130-ї стрілецької дивізії. Був поранений при виході з оточення. Потрапив у полтавський госпіталь; за щасливим збігом обставин уникнув ампутації ноги. 15 червня 1942 був зарахований до відділення розвідки 42-го окремого дивізіону бронепоїздів, дислокованого в Грузії. До дивізіону входило два бронепоїзди – „Сибіряк” та „Залізничник Кузбасу” і штабний поїзд. Бойовим завданням дивізіону восени 1942 року було прикриття напрямку на Моздок і Беслан. Командир відділення розвідки. 15 жовтня 1942 був поранений при виконанні розвідзавдання в тилу противника. Після виписки з госпіталю - курсант 21-го навчального танкового полку в місті Шулавері. Потім переведений у 1-ше Харківське танкове училище (Чирчик). Навесні 1944 року закінчив училище з відзнакою і отримав звання молодшого лейтенанта. У червні 1944 року призначений командиром танка в 2-гу окрему гвардійську танкову бригаду, якою командував полковник Є. Є. Духовний, брав участь у Білоруській наступальній операції 1944 року. Згодом - командир танкового взводу; командир танкової роти (T-34-85), гвардії лейтенант. 

Є одним із радянських танкових асів: за час участі в бойових діях у складі 2-ї окремої гвардійської танкової бригади екіпажем Іона Дегена знищено 12 німецьких танків (у тому числі 1 „Тигр”, 8 „Пантер”) і 4 самохідних установки (у тому числі 1 „Фердинанд”), багато гармат, кулеметів, мінометів і живої сили противника. Переніс опіки і чотири поранення, в яких йому дісталися двадцять два осколки і кулі. У результаті останнього тяжкого поранення 21 січня 1945 отримав інвалідність. 

Був двічі представлений до звання Героя Радянського Союзу. 

Були випадки, коли з тієї ж причини не отримували цю нагороду воїни, яких представляли до неї двічі і тричі. Командир танкової роти Іон Деген був представлений до звання Героя Радянського Союзу два рази, причому вдруге в січні 1945 року його представляв командувач 3-м Білоруським фронтом генерал Черняхівський – за успішну операцію в Східній Пруссії. Обидва рази він отримував тільки ордени. 

Після війни він обирає професію лікаря. У 1951 році з відзнакою закінчив Чернівецький медичний інститут і до 1954 року працював ортопедом-травматологом у Київському ортопедичному інституті. Пізніше, до 1977 року, працював ортопедом-травматологом у лікарнях Києва. 18 травня 1959 здійснив першу в медичній практиці реплантацію кінцівки – передпліччя. У 1965 році в ЦІТО (Москва) захистив кандидатську дисертацію на тему: „Фіксований кістковий трансплантат у круглому стеблі”. У 1973 році в хірургічній раді 2-го Московського медичного інституту захистив докторську дисертацію на тему: „Лікувальна дія магнітних полів при деяких захворюваннях опорно-рухового апарату” – перша в медицині докторська дисертація з магнітотерапії. 

Автор 90 наукових статей. 

У 1977 році емігрував до Ізраїлю, де більше двадцяти років продовжував працювати лікарем-ортопедом. 

Член редколегії популярного журналу „Голос інваліда війни”, постійний консультант в „Бейт Алохем” – Клубі інвалідів Армії оборони Ізраїлю, знавець Тори, Танаха і сучасної філософії. Єдиний радянський танкіст, зарахований у Товариство ізраїльських танкістів, відзначених за героїзм. 

Крім медицини на дозвіллі захоплювався літературою. Автор книг „З будинку рабства”, „Вірші з планшета”, „Іммануїл Веліковський”, „Портрети вчителів”, „Війна ніколи не закінчується”, „Голограми”, „Невигадані розповіді про неймовірне”, „Чотири роки”, „Вірші”, „Спадкоємці Асклепія”, оповідань і нарисів у журналах Ізраїлю, Росії, України, Австралії, США та інших країн. Живе в Гіватаїмі (Ізраїль).

 

Випускників твоїх славетні імена/ Т.М. Бойчук, В.Ф. Мислицький, В.Т. Бачинський, В.В. Білоокий, О.І. Іващук,  О.Ф. Кулик, С.С. Ткачук, М.Д. Лютик // Видавництво Чернівці:"Місто".-2014.-с. 240