З нагоди Міжнародного Дня жінок та дівчат у науці: всесвітньо відомі жінки-педіатри

З нагоди Міжнародного Дня жінок та дівчат у науці: всесвітньо відомі жінки-педіатри

Жіночі сторінки історії, пов’язані з історією науки, з науковими дослідженнями та досягненнями, залишаються маловідомими.

Внаслідок існуючих у суспільній свідомості стійких гендерних стереотипів, жінки досі стикаються з обмеженнями у цій сфері. Резолюцією 70-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН від 22 грудня 2015 р. було запроваджено святкування Міжнародного Дня жінок та дівчат у науці, свято засноване «для того, щоб досягти повного і рівного доступу жінок і дівчат до науки, а також забезпечити гендерну рівність і розширення прав і можливостей жінок і дівчат». Уперше цей день відсвяткували 11 лютого 2016 р.

Жінки традиційно беруть активну участь в медико-санітарній допомозі в сфері акушерства, гінекології та педіатрії. У давнину уявлення про здоров'я і медицину були в першу чергу пов’язані із притаманними жінці в древньому суспільстві ролями виховательки та доглядальниці. Жінки практикували як акушерки в Стародавній Греції і, можливо, вивчали медицину зі студентами чоловічої статі. У четвертому столітті в Римі, багато жінок, навернених в християнство, стали "медиками" і заснували першу римську лікарню.

У Салерно, Італія, жінка Тролула очолювала медичний факультет університету, укомплектований виключно жінками, нею було написано твір De Passionibus Mulieris (Жіночі емоції), який застосовували в навчанні впродовж декількох століть. Жінки надавали медичну допомогу на початку 13-го століття у Франції і у слов'янських країнах.

Французькі жінки-лікарі могли супроводжувати хрестові походи. Проте, на початку 14-го століття, цих жінок звинуватили в незаконному практикуванні медицини і багато з них були відлучені від церкви.

В епоху Відродження, медицина стала змінюватись таким чином, що обмежувало медичну практику для жінок. Медицина зазнала змін – від турботи та мистецтва до більш технічної галузі, наукові досягнення були включені в медичне навчання, кількість університетів збільшилася. Жінки були відсторонені від отримання академічної кваліфікації для медичної практики, оскільки вони не могли вступати до вишів. Тим не менше, жінки, як і раніше, практикувати акушерство. У Росії процвітали акушерство із сильною підтримкою церкви і освіти.

В акушерстві сталися дві значні невдачі в 19-му столітті. По-перше, королева Вікторія вперше надала перевагу чоловікам для супроводу своїх пологів, тому що вона хотіла хлороформу, щоб полегшити пологовий біль, а жінки-акушерки не використовували хлороформ, водночас лише практикуючі чоловіки були навчені його використанню. По-друге, застосуванню щипців під час пологів були навчені тільки чоловіки, і це пришвидшило розквіт медичної спеціальності – акушерства. Ці події змінили концепцію і ведення пологів у багатьох країнах.

У США світська охорона здоров'я зберігалась у 18-му і 19-му століттях, почасти через дефіцит американських університетів. Жінки часто були єдиним джерелом медичної допомоги для хворих дітей і для жінок під час пологів в сільській місцевості, медичну інформацію передавали від матері до дочки. До середини 19-го століття американський стиль життя змінюється. До цього часу, медична допомога надавалась різними цілителями, в тому числі алопатами, гомеопатами і акушерками. Жінок намагались усунути від отримання вищої освіти, однак заохочувалось медсестринство, яке стало новою професією в охороні здоров'я. Медицина продовжувала еволюціонувати від мистецтва до технології і науки, охоплюючи різні аспекти: технічний більше приваблював чоловіків, виховний – жінок.

Елізабет Блеквел (1821-1910) визнана першою жінкою, яка закінчила медичну школу в США.

Вона намагалась вступити до двох медичних шкіл в Філадельфії, в обох їй відмовили. Пізніше вона навчалась у двох видатних лікарів Філадельфії. Один з них був настільки вражений її здібностями, що попросив свого друга декана медичного коледжу в Нью-Йорку прийняти Елізабет Блеквел і дозволити їй отримати вищу освіту. Факультет одноголосно був проти цього, але не хотів образити видатного лікаря. Елізабет працювала в дитячих лікарнях у Лондоні, Шотландії, в Парижі. Доктор Блеквелл стала зразком для наслідування для британських жінок, які хотіли стати лікарями, але яким було відмовлено в прийомі до медичних шкіл в Англії і Шотландії.

Зусилля Елізабет Гаррет Андерсон і Софії Джекс-Блейк призвели до створення Лондонської школи медицини для жінок і Королівського вільного госпіталю в Лондоні. Елізабет Блеквел повернулася в Нью-Йорк і відкрила аптеку для бідних жінок і дітей. Після того, як їй було відмовлено в практиці у всіх лікарнях міста, Елізабет Блеквелл, її сестра Емілі, яка теж була лікарем, і доктор Марі Закревська створили лазарет для жінок і дітей в Нью-Йорку. Пізніше там же вони заснували медичну школу для жінок.

Розвиток педіатрії

У коледжах вони також відкривали амбулаторії та лікарні для жінок і дітей, де працювали жінки лікарі та студенти медики могли отримати клінічний досвід. В кінці 1800-х років відзначається зростання інтересу до здоров'я дитини. Перша дитяча лікарня в США була відкрита в 1855 році. Доктор Абрахам Якобі був призначений в якості першого клінічного професора хвороб немовлят і дітей в Колумбійському університеті в 1870. Журнал «Архіви педіатрії» був вперше опублікований в 1884 році, була заснована асоціація педіатрів. Спочатку педіатрія не вважалась окремою спеціальністю. Дітей вважали мініатюрними дорослими з подібними медичними проблемами. На рубежі століть, виник попит на педіатричні спеціальності, оскільки існувало занепокоєння через материнську і дитячу смертність. Дитинство почали вважати унікальним періодом життя, актуалізувались питання педіатричних спеціальностей.

Деякі традиційні медичні школи стали приймати на навчання жінок на початку 1900-х років; частка жінок становила до 10% студентів.

В результаті, медичні коледжі жінок почали закривати або об'єднувати з довколишніми медичними навчальними закладами. Останньою медичною школою для жінок був медичний коледж в Пенсільванії, який розпочав спільне навчання лише в 1969 році. Багато лікарень для жінок існують і досі, хоча тепер у них працює як чоловічий, так і жіночий персонал.

Жінки в педіатрії здебільшого розвивали напрямки, що відображали соціальні проблеми здоров'я матері і дитини, такі як недоношеність, громадська охорона здоров'я і дитяча смертність. Жінки педіатри були також і висококваліфікованими в фундаментальних науках.

Ще в інтернатурі Хетті Олександр (1901-1968) почала цікавитись менінгітом, викликаним інфекцією Haemophilus. Нею була започаткована робота мікробіологічної лабораторії в лікарні для немовлят в Нью-Йорку, що стала зразком високих стандартів роботи. Вона стала всесвітньо відомою в якості експерта в ранньому розпізнаванні і лікуванні бактеріальних менінгітів у дітей.

Дороті Хенсін Андерсен (1901-1963) працювала в якості помічника патологоанатома після того, як їй відмовили в ординатурі з хірургії, оскільки вона була жінкою. Вона виявила ушкодження підшлункової залози при розтині дитини, якій був поставлений діагноз «целіакія». В подальшому вивчення подібних випадків призвело до ідентифікування нею такої раніше невідомої хвороби, яка наразі має назву «муковісцидоз». Вона продовжувала вдосконалювати діагностику і лікування муковісцидозу. Її відкриття підвищеної солоності поту таких пацієнтів дозволило розробити простий діагностичний тест для верифікації захворювання. Також нею було запропоноване лікування інфекцій дихальних шляхів, які супроводжують муковісцидоз.

Хелен Таусіг (1898-1986) керувала серцевою клінікою в госпіталі Джона Хопкінса. Вона підверджувала діагноз з використанням ЕКГ в трьох відведеннях, рентгеноскопії і рентгенографії серця, і разом з доктором Альфредом Блелоком розробила рятуючий життя серцевий анастомоз Блелока-Таусіг.

Доктор Таусіг в США допомогла запобігти епідемії вроджених вад розвитку внаслідок прийому талідоміду вагітними.

В госпіталі Джона Хопкінса на честь Хелен Таусіг названо Центр вроджених вад серця, а в 2005 році школа медицини імені Джона Хопкінса назвала на її честь один зі своїх чотирьох коледжів. Університет Геттінгена назвав свою серцеву клініку на честь Таусіг в 1965 р.

Дороті Рід Менденхол (1874-1964) розпочала кар'єру як бактеріолог; вона вперше встановила, що для хвороби Ходжкіна (лімфогранулематозу) притаманні специфічні клітини, які стали відомі як клітини Рід. Не знайшовши можливості для кар’єрного росту в університеті Джона Хопкінса, вона стала працювати в Нью-Йорку в Лазареті для жінок, дітей і немовлят. Смерть її первістка стимулювала інтерес до дитячої смертності. Вона читала лекції і проводила заняття з дитячого здоров'я і харчування жінкам в штаті Вісконсін і заохочувала урядові установи, щоб відкривати дитячі клініки. Вона наголошувала на важливості перевірки зросту і ваги дітей, розробила норми зросту для дітей, а також стандарти розвитку дитини для використання в галузі охорони здоров'я.

Етель Дунхам (1883-1969) відома як спеціаліст, що поліпшила роботу центру для новонароджених в диспансері Нью Хевен за рахунок поліпшення робочих стосунків акушерів і педіатрів. Вона визнала необхідність систематичного вивчення чинників, що впливають на виживаність недоношених дітей. Саме нею встановлено, що недоношеність була найбільш частою причиною смерті новонароджених. Пізніше вона очолила комітет з неонатальних досліджень Американської педіатричної спілки.

У 1948 році Американська академія педіатрії опублікувала розширену версію її стандартів, пізніше наступні видання цього керівництва були серед найбільш поширених публікацій. Її книга, «Недоношені діти. Керівництво для лікарів», була опублікована в 1948 р. Вона була нагороджена Американським педіатричним товариством медаллю найвищого рівня – медаллю Хоуленд за дослідження недоношеості.

Марта Мей Еліот (1891-1978), відома за її роботу в галузі контролю за рахітом, очолювала в США дитяче бюро протягом багатьох років і була однією з найвпливовіших педіатрів. Марта Мей Еліот виступала за розвиток послуг для матерів і дітей у Всесвітній організації охорони здоров'я.

Кетрін Бейн (1897-1999), педіатр з Вашингтонського університету, займала численні посади в американському дитячому бюро з 1940 року по 1967 р. В США вона здійснила перше опитування щодо вигодовування дітей грудного віку в практиці лікарень та місць перебування дітей.

Едіт Лінкольн (1891-1977), педіатр викладач і практик в лікарнях і державних клініках в Нью-Йорку, переймалась поширеністю туберкульозу в дітей. Працювала спільно зі Службою суспільної охорони здоров'я, щоб зменшити захворюваність на туберкульоз. Її книга, «Туберкульоз у дітей», написана в співавторстві, стала класичним текстом по боротьбі з туберкульозом.

Кетрін Додд (1892-1965) була першою жінкою, яка очолила педіатричний факультет вишу в Пенсільванії. Після короткого періоду приватної практики, вона стала професором з педіатрії університету Вандербільта, Цинциннаті, Арканзасу, в університеті Луїсвілля (Кентуккі), університеті Еморі. Написала більше 50 підрозділів і кілька розділів класичного підручника з педіатрії Нельсона.

Едіт Банфілд Джексон (1895-1977) була педіатром і психіатром, яка виступала за природні пологи і годування грудьми. Вона впровадила спільне перебування дитини і матері, з 1949 по 1959 рік була клінічним професором педіатрії та психіатрії в Єльському університеті. Стала провідним фахівцем в неонатології.

Вірджинія Апгар (1909-1974), навчалась в резидентурі з хірургії, однак пізніше стала анестезіологом. Вона стала директором відділення анестезії в Колумбійській пресвітеріанській лікарні, одночасно стала першою жінкою, яка очолила відділення і першою жінкою, що стала повним професором в Колумбійському університеті.

Вона отримала ступінь магістра в галузі суспільної охорони здоров'я, обгрунтувала необхідність проведення досліджень з питань профілактики і лікування вроджених вад.

Джесі Бойд Скрівер (1894-2006), видатна викладач педіатрії Королівського госпіталю Вікторії, Дитячого меморіального госпіталю в Монреалі, була обрана президентом Канадської педіатричної спілки. Видатний канадський неонатолог.

Маргарет Морган Лоуренс (1914), педіатр, дитячий психіатр, психоаналітик, очолювала Центр розвитку дитини. Вона була першою чорношкірою жінкою педіатром, сертифікованою Американською радою педіатрії.

Леона Баумгартнер (1902-1991) – педіатр і працівник громадської охорони здоров'я.

Напевно, однією з найбільш важливих є роль жінки-науковця в неонатології. Важливими були дослідження Марії Деліворія-Пападопулос щодо вентиляції з позитивним тиском при респіраторному дистресі, Клодін Амієль-Тісон щодо неврології в неонатології, Лілі Дубовітц щодо оцінки гестаційного віку тощо.

Багато інших жінок зробили важливий внесок в педіатрію і отримали міжнародне визнання. Деякі труднощі жінок педіатрів, шо існували раніше, вже зникли, але в кар’єрному зростанні залишаються проблеми.

Матеріал підготувала: доцент кафедри педіатрії та дитячих інфекційних хвороб БДМУ Богуцька Наталія

 

Більше новин БДМУ: 

1 жовтня – Міжнародний день лікаря

Міжнародний день лікаря

 
З ініціативи Всесвітньої організації охорони здоров’я у перший понеділок жовтня відзначається Міжнародний день лікаря. Це день солідарності та активних дій лікарів усього світу. У 1971 році була створена міжнародна медична гуманітарна організація Лікарі без кордонів – Medecins Sans Frontieres, MSF. Серед засновників – Міжнародний Червоний Хрест, Мальтійський орден і ЮНІСЕФ.